АНОНC

Запрошуємо на роботу на посади:

Дізнатись більше

 
- Розпочато набір на підготовчі курси до вступу для учнів 9-их класів та з підготовки до ЗНО для 11-их класів!
 
 - Оголошення! Зустріч випускників ювілейних років переноситься на наступний рік та відбудеться 22 травня 2021 р.


Історія одного фото:

до витоків кооперативної освіти на Хмельниччині

На благо Вкраїни, щоб дужчала нація,
Моя Альма матер – рости, розквітай! 
Гімн ХКТЕІ  

ХХ століття… Час, який інтелектуальна та творча еліта кінця ХІХ віку поетично назвала «золотим століттям людства». З висоти століття ХХІ ми розуміємо, наскільки цей справді «золотий», стосовно розвитку інтелекту, промисловості, інформації, вік був водночас Рубіконом, воротами переходу від однієї цивілізаційної епохи до іншої. Революційні потрясіння, І та ІІ Світові війни, кардинальна зміна світогляду, ціннісних орієнтирів, самого способу життя суспільства…
     Але, окрім глобальної, світової історії, кожна людина має ще й іншу – власний життєвий шлях, долі сучасників – тих, із ким навчався, тих, із ким працював, будував, мріяв; тих, кого любив…
     Вересень 2014 року буде пам’ятним для українського народу, для нашої країни. Уперше від закінчення Великої Вітчизняної школярі та студенти вслухалися у завжди хвилюючу мелодію першовересневого дзвоника, усвідомлюючи, що зовсім близько, у інших областях держави їхні однолітки чують залпи «градів» або вже скуштували гіркого трунку долі біженця.
     На одному диханні відбулися уроки Знань – одкровення національної єдності. А вже за кілька днів – цикл інших виховних заходів в усіх академічних групах інституту: «Історія Альма-матер в історії моєї держави». Те, що відбулося потім, нам хочеться висловити мовою оригіналу – «обыкновенное чудо».
     До викладача історії, куратора групи фінансистів-другокурсників Наталії Іванівни Солтис прийшло двоє інтелігентних, бездоганних у висоті мудрості прожитих літ людей – бабуся та дідусь хорошого студента нашого інституту – Галузінського Олександра. Вони принесли старе чорно-біле фото – «Студенческий коллектив Каменец-Подольского кооперативного техникума, 10 мая 1935 года». Прекрасні, світлі обличчя викладачів та студентства, інтелігентне вбрання, елегантні зачіски, чисті погляди. А це ж – 1935! Коли ще живий відгомін І Світової, коли чорне крило Голодомору тінню смерті лягло на багато родин, коли Європою вже поширювались загрозливі передбачення ІІ Світової війни.

km1

     Згадує Галузінська Алла Євгенівна, донька Терлиги Євгена Авксентійовича, директора Кам'янець-Подільського кооперативного технікуму в 1934-1936 рр.: «Терлига Євген Авксентійович народився в 1905 році в родині службовця залізниці у м. Городище Черкаської області. Невелике на той час містечко, де колись проживали письменники Гулак-Артемовський, Іван Ле. На цукровий завод, побудований там Терещенком, приїздив у 50-х роках ХІХ століття читати вірші Тарас Шевченко.
     На цьому заводі з 1927 по 1930 рр. працював і мій батько, звідки його, по комсомольській лінії направили на навчання до Київського інституту харчової промисловості, де він навчався з 1931 по 1933 роки. Однак, вже починався голод, студенту з сім'єю, в якій вже була маленька дитина, прожити в Києві було важко. Батько залишає навчання, проте його, як молоду, ініціативну людину, що мала партійний, професійний досвід, незавершену вищу освіту, направляють працювати директором Житомирського, а в 1934-1935 роках – Кам'янець-Подільського кооперативного технікуму.
     З 1936 по 1937 рр. працює заступником голови Оринінського райвиконкому, а згодом, за дружні стосунки з головою облспоживспілки, який був арештований як «ворог народу», батька виключають з партії та звільняють з роботи. Рік він не може працевлаштуватись – на роботу не беруть ніде. Лише після відновлення у партії розпочинає працювати в маслотресті, а з 1939 по 1941 рр. – директором маслозаводу у Війтівцях. У перші тижні війни як офіцер запасу добровольцем іде на фронт. Його дружина з трьома дітьми, найменшій із яких лише півтора року, добирається до батьків у Городище, а згодом далі, за Волгу, у Саратовську область.
     Батько пройшов усю війну, воював під Сталінградом, був нагороджений медалями «За Сталінград», «За відвагу», орденом Червоної Зірки. Повернувся з фронту у 1946 році у званні майора, знову почав працювати у маслотресті, а з 1949 року і до початку 1970-х років працює у системі споживчої кооперації, яка активно і динамічно розвивається: на посадах завідувача різних відділів облспоживспілки, директором «Коопторгу». Батько пішов із життя у 1971 році. Нам, як нащадкам, хочеться побажати Хмельницькому кооперативному торговельно-економічному інституту та всій системі споживчої кооперації багатовікової історії та тієї життєстійкості, що була притаманна засновникам цієї могутньої системи. Системи, що, інтегруючи виробництво, торгівлю і освіту, головною метою обрала служіння Людині і Суспільству!»
     Їхня розповідь зворушила і втішила нас. Адже кожен співробітник і студент Хмельницького кооперативного знає, що історичні витоки інституту – це Кам'янець-Подільський кооперативний технікум, створений у 1922 році. Ця подія увіковічнена у перших рядках нашого гімну: «Як Смотрича води від древнього Кам’янця ведеш нас ясною дорогою знань …».
     Що ми знаємо про перших директорів технікуму, який став фундаментом сьогоднішнього Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту?
     У 1920-ті рр. перед новоствореною радянською державою гостро постала проблема підготовки висококваліфікованих кадрів для галузей економіки. Найпоширенішим форматом підготовки стала система технікумівської освіти, представлена кількома вертикалями: індустріально-технічною, сільськогосподарською, соціально-економічною, медичною, педагогічною, художньою. Так, соціально-економічна вертикаль професійної освіти на Поділлі у досліджуваний період була представлена Кам’янець-Подільським кооперативним технікумом.
     Щоб осягнути філософію кооперативної освіти, відзначимо, що виконуючи прагматичні завдання, пов’язані із загальними цілями економічної політики держави, освітня діяльність кооперативних установ спрямовувалась на виховання кооператора як носія певної соціальної норми, на засвоєння ним кооперативних цінностей і принципів. Виконанню означеної місії сприяє й та обставина, що кооперативні цінності споріднені із загальнолюдськими – взаємодопомоги і відповідальності, демократії, рівності, справедливості, солідарності.
    За результатами історичного аналізу, в 1920-30-ті рр. відбувається становлення освітньої діяльності кооперації, формується та зміцнюється нова система кооперативної професійної освіти. При цьому ідеологами кооперативного руху освіта розглядається не лише як «винятково утилітарна», така, що служить для підготовки кваліфікованих кооперативних кадрів, але й як система для формування «нової людини», вихованої на кооперативних принципах і цінностях.
     Наприкінці 1930-х рр. система кооперативної освіти переживає перший етап становлення, утверджується чітка орієнтація на підготовку високопрофесійних кадрів. Здебільшого, готували бухгалтерів, плановиків, обліковців, заготівельників, продавців. Таким чином, саме в 1920-30-ті рр. розширилась освітня діяльність споживчої кооперації, постали перші навчальні заклади.
    Повертаючись до історії Кам’янець-Подільського кооперативного технікуму, звернемо увагу на певні суперечності щодо дати відкриття закладу. Так, у дослідженні колишнього голови правління Хмельницької облспоживспілки М. П. Васильчука «Крізь нашарування століть» вказано, що кооперативний технікум у Кам’янці-Подільському було відкрито у 1924 році. А. Ф. Суровий у праці «Технікуми Поділля у 1920-х р.р.» стверджує, що дата відкриття технікуму – 15 червня 1922 р. До цієї ж дати офіційного відкриття технікуму звертається відомий вінницький дослідник кооперативної освіти В. П. Рекрут, який наводить офіційний документ, що засвідчує створення закладу – розпорядження Кам’янець-Подільської повітпрофосвіти № 398 від 12.06.1922 р.
     До 1 вересня на посаду директора технікуму було призначено Івана Семеновича Флоринського, вагому роль у створенні закладу відіграв політкомісар Всеволод Федорович Ямпольський.
     У цьому ж місяці відбулися вступні іспити, 184 особи стали студентами. Навчальний процес розпочали 12 викладачів: І. С. Флоринський (історія господарських форм, адміністративне право, організація сільськогосподарської кооперації); М. Г. Гоженко (загальний облік, спеціальний облік); П. Ф. Юркевич (біологія, зоологія); Є. Я. Козинець (історія української літератури, історія суспільних рухів і суспільної думки); Л. А. Карета (математика, фізика); О. Є. Козинець (хімія); В. Ф. Кривіцький (економічна політика, наука про право й державу); А. С. Карамоско (загальне і спеціальне товарознавство, холодильна справа); Т. Д. Недужий (історія кооперації, теорія кооперації, промислова і сільськогосподарська кооперація); Ю. К. Шабаєв (машинознавство, креслення); О. О. Годилевська (англійська мова).
     Але розгорнути системну роботу не вдалося, оскільки технікум не мав власного приміщення, що зумовлювало необхідність постійно шукати аудиторії для проведення занять, що фактично паралізувало навчальний процес. Тому Укрголовпрофосвіта з 1 грудня 1922 року перетворила кооперативний технікум у кооперативний відділ Кам’янець-Подільського сільськогосподарського технікуму – «у зв’язку з відсутністю власного приміщення і укомплектованістю переважно дітьми з міста». Завідувачем відділу було призначено того ж І. С. Флоринського. До кінця першого триместру 1922-1923 навчального року з числа учнів цього відділу було відраховано 56 осіб, але прийнято 6 нових, тому залишилось 134.
     І. С. Флоринський тим часом написав листа до Укрголовпрофосвіти з проханням відновити кооперативний технікум. Обгрунтовуючи своє прохання, він зауважував: «Кооптехнікум, обслуговуючи Поділля і прилеглі до нього губернії, ставить своїм завданням дати кооперації працівників таких кваліфікацій: інструкторів-організаторів, статистиків-інструкторів або керівників статистичною роботою кооперативних установ, бухгалтерів і рахівників сільськогосподарських товариств і спілок».
     З 1 травня, очевидно, вже 1923 р., кооперативний відділ сільгосптехнікуму було реорганізовано в самостійний кооперативний технікум. У відновленому технікумі навчанням було охоплено три курси. Студентам викладали як спеціальні дисципліни (історія кооперації, загальна бухгалтерія, спеціальна бухгалтерія, загальне товарознавство, спеціальне товарознавство і матеріалознавство, сільськогосподарська споживча і кредитна кооперація та ін.), так і загальні (математика, фізика, хімія, механіка і креслення, суспільні дисципліни та ін.).
     З кожної дисципліни проводились практичні заняття, на яких практикували заслуховування і обговорення рефератів на теми кооперації, статистики, політекономії тощо. Крім навчальних годин, студенти відробляли обов’язковий мінімум на фермі технікуму. Практику проходили у місцевих кооперативних установах.
     Восени 1923 р. відбувся перший випуск. Замість випускних іспитів, студенти захищали дипломні роботи: «Завдання сільськогосподарської кооперації в умовах нової економічної політики», «Економічна природа сільськогосподарського кооперативного товариства та сільськогосподарської комуни», «Правове становище кооперації та її роль в державному господарському будівництві», «Товариства з постачання цукрових буряків», «Культурно-просвітницька діяльність кооперації», «Молочні товариства в Україні», «Ринок і кооперація» та інші теми. 16 випускників, які отримали дипломи в цьому році, були направлені на роботу в кооперативні установи.
     Очевидно, 1923-1924 н. р. став першим повноцінним роком роботи новоствореної освітньої установи, тому М. П. Васильчук  у своїй праці оперує саме цим роком, обґрунтовуючи дату фундації Кам’янець-Подільського кооперативного технікуму.
     Створений 1922 року у Кам'янці-Подільському технікум займався підготовкою кадрів для системи губернської спілки, що об’єднувала споживкооперацію нинішніх Хмельницької, Вінницької та Одеської областей.
     Роботу технікуму часто перевіряли високі комісії з центру, висловлювали зауваження щодо роботи керівництва, окремих викладачів, якості підготовки спеціалістів. Зрештою, рішенням Укрголовпрофосвіти від 2 лютого 1925 р. Кам’янець-Подільський кооперативний технікум був реорганізований у кооперативні курси – «через те, що зміст і мета його роботи не відповідали завданням технікумів». Є й інша причина: за висловом Я. Ряпло, кошти, що виділялись на кооперативну освіту, були «настільки мізерні, що навіть максимальні відрахування на народну освіту далеко не задовольняють потреби». Тому в наступні роки діяльність технікуму здійснювалася за рахунок внесків кооперативних установ та оплати навчання приватними особами.
     У 1929 році заклад знову був реорганізований і перейменований у комбінат кооперативної освіти (об’єднував технікум і училище). У технікумі навчались майбутні плановики-економісти, інструктори, бухгалтери-економісти. Термін їх підготовки був досить тривалим – сягав 3 років і 6 місяців. В училищі здобували фах рахівники і продавці.

km11

     Реалії політичного життя миттєво відобразились на кооперативних закладах освіти: у 1932 році в стінах Кам’янець-Подільського комбінату навчалося 239 учнів, із них 132 – отримували стипендію. Голодомор змусив майже 100 вихованців залишити навчання.
     У 1934 році кооперативна освіта на Поділлі знову зазнала значної реорганізації. На навчання у Кам’янець-Подільський було переведено 150 учнів із Тульчинського технікуму (Вінницька обл.), 134 – із Геничівського (Херсонська). Кількість вихованців Кам’янець-Подільського технікуму збільшилась до 420 осіб.
     У 1934 році усі кооперативні технікуми були передані у підпорядкування Укоопспілки, а у 1935 році, за розпорядженням Укоопспілки, технікум було переведено в Одесу. Рішення зумовлювалось тим фактом, що Кам’янець-Подільський був прикордонним містом і близькість Польщі суттєво непокоїла керівництво держави.
     У тому ж 1935 році при Кам’янець-Подільській окрспілці було створено постійно діючий курсовий комбінат, де навчались рахівники, бухгалтери, продавці.

km2

Педагогічний колектив Кам’янець-Подільського кооперативного технікуму, 1939 р. 

     Війна перервала навчальний процес – аналогічні події переживали освітні установи усіх окупованих земель. Проте, вже у 1945 році при облспоживспілці у Кам’янці-Подільському відкривається учбово-курсовий комбінат з підготовки фахівців масових кооперативних професій, який комбінат проіснував до серпня 1946 р.
     У серпні 1946 р. учбово-курсовий комбінат за рішенням президії облспоживспілки перепрофільований у Кам’янець-Подільську кооперативну школу. Робота цього закладу виявилась досить продуктивною: у стінах учбово-курсового комбінату і кооперативної школи для споживчої кооперації було підготовлено понад 2,5 тисячі фахівців і працівників масових професій – продавців, рахівників, бухгалтерів, завмагів, голів сільських споживчих товариств, ревізорів, інструкторів, заготівельників.
      Через 11 років, у серпні 1957 року, на прохання Хмельницької облспоживспілки, рішенням Укоопспілки на базі Кам’янець-Подільської школи було відкрито кооперативний технікум. Там співіснували одночасно учбово-курсовий комбінат і торгово-кооперативна школа.
     У 1957 році було організовано перший прийом учнів на денне відділення на базі середньої школи в кількості 160 осіб (товарознавців), а також бухгалтерів на базі неповної середньої школи. Навчальний корпус Кам’янець-Подільського торгово-кооперативного технікуму мав 9 аудиторій, фізкультурний, актовий зали, бібліотеку на 29 тис. примірників.
     Сьогодні ще живі представники тієї славної педагогічної когорти, династії освітян-кооператорів, які творили і навчали на зламі епохи, у    1950 -х рр.: завершувався камянець-подільський період історії кооперативного технікуму, розпочинався новий – хмельницький.
     Швидкі темпи розвитку споживчої кооперації потребували збільшення обсягів підготовки спеціалістів, чого не забезпечувала наявна матеріально-технічна база технікуму, тому правлінням Хмельницької облспоживспілки ухвалюється рішення про будівництво технікуму у м. Хмельницькому.
     Згадує Юровська Тамара Іванівна: «Завершивши навчання у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка, у серпні 1957 р. прибула до Камянець-Подільського кооперативного технікуму, де була призначена на посаду викладача політичної економії. Я із задоволенням працювала тут. Мені подобалось прагнення керівництва закладу до високого рівня методичної, виховної роботи, належного рівня дисципліни серед усіх – студентів, викладачів, обслуговуючого персоналу. Постійно наголошувалось на необхідності зміцнення зв’язків із практикою, з організаціями системи споживчої кооперації; саме практика вважалася основою, фундаментом підготовки фахівців. Ми прагнули різнобічного розвитку; традицією технікуму були подорожі у різні видатні місця, мальовничі куточки нашої держави. Ми постійно працювали над підвищенням кваліфікації, залучались до роботи комісій з комплексних перевірок навчально-виховного процесу інших ВНЗ. Маю чимало нагород, однак найбільше ціную присудження мені звання викладача-методиста та ветерана праці.
    Я вдячна своїм колегам, які допомагали мені стати педагогом.
    Пропрацювавши у технікумі з серпня 1957 до 11 листопада 1988 року, я пишаюся своїм життєвим вибором».
     Згадує Змітрович Зінаїда Олександрівна: «Розпочала свою трудову діяльність у Кам'янець-Подільському кооперативному технікумі методистом заочного відділення у 1958 році.

km3

     Директором технікуму і кооперативної школи у цей період був Матюшин М. М. Після передислокації технікуму у Хмельницький, на його матеріальній базі була організована робота кооперативного профтехучилища, де здійснювалась підготовка кадрів масових професій до 1972 року. Цього року заклад також було переведено у Хмельницький, на базу технікуму. З педагогічного колективу у Хмельницький було направлено двох працівників, одним із яких була я. А в 1973 році була призначена на посаду завуча, на якій пропрацювала до 1987 року. Всього пропрацювала у закладі 32 роки і дуже цим пишаюсь.
     Роки і десятиліття роботи минали під знаком постійного вдосконалення – тоді це називалось «соціалістичні змагання» між закладами Укоопспілки та Центроспілки. Конкурси професійної майстерності, семінари з підвищення кваліфікації постійно проводились і для майстрів, і для викладачів, і для адмінперсоналу. Найбільше тішили позитивні відгуки про високий рівень підготовки студентів з баз проходження практики.

km4

     Педагогічний колектив відчував постійну увагу, підтримку з боку Хмельницької облспоживспілки; ми отримували високі нагороди за якісну підготовку фахівців, необхідних суспільству.
     Упевнена: ініціатива, творчість у роботі з підготовки кадрів, інноваційні форми і методи навчання, прикладні наукові дослідження та виняткова людяність, міцний, родовідний зв'язок і кооперативні цінності, які свято сповідуються сьогодні у Хмельницькому кооперативному торговельно-економічному інституті, є найкращим фундаментом закладу, беззаперечною умовою його розвитку, прогресивного поступу уперед».
     Далекі повоєнні роки навчання у Кам’янець-Подільському кооперативному технікумі, перші роки становлення кооперативного технікуму в м. Хмельницькому пригадує Тимофій Іванович Величко – ветеран системи споживчої кооперації, ветеран праці, ветеран Великої Вітчизняної війни: «1957 року правління споживчої кооперації поставило завдання здобути вищу освіту перед всіма працівниками. Навіть кооператори з досвідом та практичними знаннями повинні були отримати і теоретичну підготовку (Тимофій Іванович на той час вже працював у системі споживчої кооперації головним бухгалтером обласної торговельної бази – прим. автора).
      У тому ж році керівник відділу кадрів Кондратюк Микола Федорович зібрав моїх колег зі всієї області, а було нас 48 чоловік та направив на навчання в місто Рівне, в якому на той час знаходився кооперативний технікум, філія Львівського кооперативного торговельно-економічного інституту.
     Склавши всі екзамени на відмінно, я повернувся до улюбленої роботи, а вже через місяць мене повідомили про відкриття технікуму в Кам’янці-Подільському.
     На той час сам Микита Феодосійович Іващенко, видатна людина і видатний кооператор, їздив у Москву з проханням відкрити технікум у Кам’янці-Подільському на базі кооперативної школи, яка готувала лише фахівців першої ланки – продавців, заготовачів.
     Та з часом кооперація області розвивалась, відповідно, зростала потреба в кваліфікованих кадрах. Приміщень на той час не вистачало, тому доводилось навчати в підвалах та не пристосованих для навчання приміщеннях. Але навіть в таких важких умовах виховувались, гартувались духом найкращі спеціалісти.
     Незабаром правління Хмельницької облспоживспілки побудувало для студентів будинок відпочинку, де студенти одночасно проживали, навчались та  безкоштовно харчувались.
     У 1959 році відбувся перший урочистий випуск спеціалістів для потреб споживчої кооперації області. На цей час вже було закладено перші цеглини Хмельницького кооперативного технікуму. Ми раділи неймовірно!
     Для системи потужний, красивий навчальний заклад у центрі міста, над Бугом, був питанням і якісної освіти фахівців, і престижу, демонстрацією економічної могутності Хмельницької обласної спілки споживчих товариств. Я, будучи головним бухгалтером обласної торгової бази в мікрорайоні Гречани, теж доклав зусиль для зведення цього храму науки і знань. На будівництво спрямовувались робітники, транспорт, виділялись значні кошти для  прискорення будівельних робіт».

km5

Тимофій Іванович Величко. Робоче місце головного бухгалтера.

     «Це був мій внесок в освіту дітей працівників системи споживчої кооперації, адже на той час їхня кількість переважала в технікумі.
     Після урочистого відкриття Хмельницького кооперативного технікуму в ньому розмістили консультаційний центр Львівського кооперативного торговельно-економічного інституту та закріпили за нашим навчальним закладом Донбас, де на той час не було кооперативних навчальних закладів.
     Минуло багато десятиліть, але причетність до долі Хмельницького кооперативного незмінно залишається предметом гордості для мене».
     Таким чином, через 35 років від започаткування кооперативної освіти на Хмельниччині, у 1957 році розпочинається новий хмельницький період історії нашої Альма-матер – вищого навчального закладу, створеного щирими зусиллями та подвижницькою працею мудрих, щедрих, далекоглядних кооператорів, які, щоб побудувати могутню систему, заклали і зростили головне – зерно знання і віри у величне майбутнє кооперативної освіти.

Над матеріалами дослідження працювали:
Вікторія Церклевич, проректор з науково-педагогічної та виховної роботи ХКТЕІ, к.пед.н., магістр історії;
Наталія Солтис, голова циклової комісії суспільних дисциплін, магістр історії;
Ганна Зеленська, завідувач музею споживчої кооперації ХКТЕІ;
Олександра Олійник, студентка, член студентського наукового товариства ХКТЕІ.
 

  
Розробка сайту:  uaBiznes.info